З власного досвіду

Робота драматичного гуртка побудована на методах, прийомах театрального мистецтва, основою якого є театр.

  Театр має багатовікову історію і походить від грецького слова «театрон», що означало  спочатку місце для видовищ, згодом значення слова розширилось і почало означати «видовище».

   Мистецтво театру є однією з форм відображення життя в сценічних образах. Складний процес творення художнього образу полягає, насамперед, у перевтіленні людини – актора в дійову особу драми. На виставі глядачі стають свідками чудового процесу, коли літературний твір оживає у сценічних образах. Події у театрі відбуваються і розвиваються на очах у глядача – він, ніби сам, бере у них участь, знайомиться з персонажами п’єси, співчуває горю і радіє щастю одних, обурюється поведінкою інших.

  Сцена здатна так яскраво демонструвати життєві явища, що ми сприймаємо їх ніби крізь збільшуване скло. Це пояснюється тим, що мистецтво театру відтворює найважливіші, найглибші, найхарактерніші й найтиповіші для цього явища риси.

 К.Станіславський писав: «життя людського духу може бути створено на сцені не спритністю комедіанта, а правдивим, щирим почуттям та істинною пристрастю артиста».

  Зв'язок сцени з глядачем надає театрові надзвичайної сили, здатної, за словами М.Гоголя, примусити «натовп, ні в чому не подібний між собою зворушитися одним зворушенням, заридати одними сльозами і засміятися одним загальним сміхом».

 Видатний режисер К. Марджанов (Марджанішвілі) підкреслював, що сучасний театр складається з трьох безпосередніх учасників спектаклю: автора драматичного твору, актора і глядача. За відсутністю хоча б одного з цих елементів театр не існує. Театральне мистецтво – мистецтво синтетичне. В ньому поєднується література, музика, пластичний рух, танець, живопис і скульптура. Усі ці мистецтва мають допомагати акторові у складному процесі створення сценічного образу.

У драматичній виставі актор (гуртківець) може заспівати пісню, що характеризує його внутрішній душевний стан. Дійовою особою у спектаклі іноді також є хор. Музика у виставі може бути і самостійним компонентом.

Сценічне «життя людського духу» вимагає від артиста (гуртківця) вміння володіти тілом, вільного й виразного пластичного руху. Танець також може бути одним із компонентів вистави.

Що може дати театр дитині?

Театр – найкращий засіб пізнати самого себе. Засіб зрозуміти, вивчити і прийняти оточуючих!

Театр – найменш болючий засіб зрозуміти, вивчити і сприйняти життя!

За програмою в драматичному гуртку вихованці знайомляться з історією театру, мистецтвом декламації, основами сценічного руху, заняттями з акторської майстерності, театральним  мистецтвом (робота над виставою).

Тільки вивчивши програми кожного розділу дитина зможе оволодіти майстерністю актора і втілити в життя будь-яку режисерську задумку.

    Кожен педагог добре знає, що діти потребують розваг, ігор, святкових заходів, театральних видовищ не лише для урізноманітнення звичайного ритму життя а й для самореалізації. Вдале поєднання навчального процесу з виховними заходами, яскравими святковими дійствами створює ідеальні умови для гармонійного розвитку дитини. Будь - яке свято передбачає творчість і містить різноманітні види мистецтва: літературу, музику, живопис,  тощо. Одним із складових святкового дійства  є елементи театрального мистецтва. Мистецтво театру є однією з форм відображення життя в сценічних образах. Складовий процес творення театрального образу полягає, насамперед,  у перевтілені дитини-актора в дійову особу драми, коли літературний твір оживає в сценічних образах. Це і є основою в роботі драматичного гуртка. Саме через навчання в гуртку діти вчаться пізнати самого себе, розуміти, вивчити і прийняти оточуючих. А ще через сценічний образ доносити до глядача біль і радість героя, його переживання і розчарування, успіхи і невдачі. Заставляють глядача співпереживати разом з героєм, разом із ним проживати життя сценічного героя. Тому навчання в драматичному гуртку - це набуття дитиною через сценічні образи життєвого досвіду, пізнання історії свого народу, його побуту, звичаїв, а також розуміння правди і неправди, хорошого і поганого, добра і зла. Через гру на сцені діти не лише вчаться мудрості життя а й позбуваються скутості, набувають упевненості, ініціативності, пізнають оточуючий світ у невимушеній, доброзичливій обстановці.

 Проблема, над якою працюю, як керівник драматичного гуртка, це «Формування світогляду молодого покоління через живе слово театрального мистецтва». Виходячи з цього, вивчаємо історію створення театрального мистецтва, українського драматичного театру. Знайомимося з мистецтвом декламації, основами сценічного руху та акторської майстерності. І, як кінцевий результат, працюємо на постановкою вистави. Основні форми роботи які застосовую  це: заняття – рольова гра, заняття - дослідження, заняття - практика, заняття - диспут, заняття - перегляд, заняття - показ. За напрямками роботи репертуар, над яким працюють вихованці гуртка, можна поділити на класику української драматургії, громадсько-патріотичну тематику та соціальну.

Серед українських вистав колективом дітей було поставлено такі вистави :

«Свекор», «На перші гулі» С. Васильченка, «Кайдашева сім’я» Нечуя- Левицького, «В ніч перед Різдвом» М.Гоголя, «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка, «За двома зайцями» М.Старицького.

 Працюючи над постановкою цих творів, особливо важливим було допомогти дітям зрозуміти в який історичний період був написаний твір, що передувало  його написанню, як жили люди того періоду, що стали прототипами героїв вистави, яка мова персонажів, їх побут і одяг. Найскладнішим тут є робота над словником, тобто над словами, які вживалися в давнину  і на сьогоднішній день випали із словників сучасних літературних творів. Для більшого розуміння читаємо казки, вчимо приказки, придумуємо мініатюри з словами, що вживають герої п’єси. Паралельно знайомимося з предметами побуту та одягу того періоду, який описаний в творі.

 Звичайно, розглядаючи і аналізуючи твір, діти порівнюють сучасне з минулим і  передбачають який виховний вплив твір матиме на сьогоднішнього глядача.

Незважаючи на те, що твори є давнього історичного періоду, вони сприймаються акторами-дітьми добре і діти, як актори, перевтілюються в своїх героїв, доносячи до глядача внутрішній світ, стан, прагнення, думки, характер свого героя.

В репертуарі колективу є авторська вистава «Три криниченьки», яку можна віднести до класики, в основу сюжету якої покладена місцева легенда, записана гуртківцями-краєзнавцями .

    Колектив дітей, разом з керівником, дали сценічне життя легенді, яка жила в народі не одне століття, відтворив давні образи, які з покоління в покоління були в людській пам’яті і уяві. Діти настільки перейнялися легендою, що додатково вивчили історію життя людей того періоду,  їх побут, звички, одяг, мову. А потім була робота над самою виставою,  в змісті якої  описано долю двох закоханих, які через сліпу батьківську любов і через надмірну гординю не могли поєднатися і закінчили своє життя топлячись у криниці, яку батько викопав, коли народилася донька.

Задачу, яку, я, як автор і режисер, ставила перед собою, було правильно донести до дітей свій задум, допомогти зрозуміти той час і обставини, в яких жили герої п’єси, розкрити сутність і характер кожного героя. Особливо нелегким у роботі над виставою були сцени закоханих. В них  використано багато лагідних і ніжних слів, які на сьогодні майже не вживаються (це- «зіронька», «пташечка», «соколе мій сизокрилий», «голубчику мій» і інші, що вживалися в той період). Крім цього слід було мімікою, жестами передати почуття закоханості, що не завжди під силу і професійним акторам. Багато роботи було і над образом матері , яка з горя збожеволіла. В виставі були використані і масові сцени, в яких слід було чітко знати свої місця, діалоги і репліки. Масові сцени в любій виставі для дітей є найбільш складними, а особливо коли це вистава - трагедія. Проте гуртківці, які брали участь у постановці вистави, справились з поставленою задачею і вона з успіхом була показана в місцевому Будинку культури та на районному святі «Вересневі самоцвіти» в с.Синюха Новоархангельського району. Глядачі щиро перейнялися долею героїв вистави, а це значить актори-діти зуміли донести задум автора і режисера.

   Ще одна авторська вистава для дітей була поставлена гуртківцями . Це вистава «Журавлики» за однойменною повістю місцевого літератора і художника М.К. Скакуна. Перед роботою над виставою учні ознайомилися з творчістю М.Скакуна. Було прочитано багато оповідань і казок, написаних ним, переглянуто його малюнки. А потім була організована літературна конференція по творчості автора, на яку діти запросили його дружину Т.Ф.Скакун. Після конференції була показана вистава.  Юним акторам слід було зіграти дітей періоду голодного післявоєнного сорок шостого року. Тому, працюючи над твором, мені, як  керівнику, слід було так донести до вихованців матеріал, щоб вони зрозуміли, як довелось жити людям і дітям у голодний сорок шостий, що відчували герої, їх емоції, переживання, радості і невдачі. У виставі взяли участь діти середнього шкільного віку і педагоги БДЮТ.

 Велику увагу в своїй роботі з дітьми приділяю національному і патріотичному вихованню. Відмічаючи  200 - річчя з дня народження Т.Г.Шевченка, гуртківцями драматичного гуртка було підготовлено виставу «Наймичка» , за однойменною повістю Т.Г.Шевченка,  на базі Кам’янецької ЗШ, уривок з поеми «Катерина» і виховний захід «Доле моя безталанна, чого така в мене?», на базі Підвисоцької  ЗШ.  Крім цього з виставою «Наймичка» і уривком з поеми «Катерина» вихованці взяли участь у районному конкурсі театральних колективів шкіл до річниці Великого Кобзаря, де відповідно, мали друге і третє місце. Виховний захід «Доле моя безталанна, чого така в мене» був показаний перед компетентною комісією під час п’ятого обласного конкурсу-огляду позашкільних навчальних закладів області  і був відмічений дипломом Департаменту освіти і науки Кіровоградської облдержадміністрації.

     Не менш важливим у вихованні підростаючого покоління є військово-патріотичне виховання. Історичне минуле нашого краю є героїчним, кожен клаптик землі нашого села скроплений кров’ю солдатів, що полягли у роки Великої Вітчизняної війни. У серпні 1941 року в урочищі «Зелена Брама» полягло майже сто тисяч солдат з 12-ї  і 18-ї армій, що потрапили в оточення. На території села та його околицях десятки братських могил та меморіальних каменів, які свято бережуть і доглядають учні школи.

 Події, що відбулися в ті серпневі дні, описані у повісті Є.Долматовського «Зелена Брама», за цією повістю була написана авторська вистава «Біль і пам'ять Зеленої Брами». Вистава була поставлена двічі, з різницею у п’ять років, різними колективами дітей і дорослих. У виставі було задіяно тридцять осіб. Важливим у роботі над виставою було підготувати одяг солдатів і офіцерів 1941 року та спец-ефекти відображення бою.

Відтворення тих подій, перевтілення в солдатів 1941 року, має особливо виховний вплив на учасників і глядачів. Акторам потрібно було відчути ту атмосферу серпневих днів сорок першого, відповідальність військових  перед своїм народом, своєю Батьківщиною та безвихідне становище, яке склалося.

У роботі над виставою працювало два колективи: колектив дітей з драматичного гуртка БДЮТ та  Народний самодіяльний театральний  колектив  БК. Вистава була показана в Будинку культури перед обласним жюрі та місцевими глядачами, в місцевій школі на зльоті молодих учителів області та на обласному семінарі начальників відділів освіти районів області. Де б не проходила вистава вона викликала  у глядачів  лише позитивні захоплюючі відгуки.

   Не менш цікавою,  такого ж напрямку, є  вистава «Спогад із 44-го»   , яка присвячена пам’яті Героя Радянського Союзу Михайла Сергійовича Лисова, що згинув у березні 1944 року при визволені с.Кам’янече і похований в центрі села. Події, що ввійшли в сюжет п’єси відбувалися у дні визволення нашої місцевості і записані зі спогадів учительки-пенсіонерки  Зіменко Зінаїди Пилипівни, в хаті якої і помер ранений герой. Ця вистава була поставлена новоствореним театральним колективом дітей Кам’янецької ЗШ. Діти зустрілися з Зінаїдою Пилипівною, записали її розповідь, а потім ще розповіді своїх прабабусь. Вони охоче взялися за роботу над виставою, яку було написано. Працювали над виготовленням костюмів і театрального реквізиту. Перший дебют юних театралів був у школі і він був успішним. Виставою перейнялися, як дорослі так і діти. А на районному огляді дитячих театральних колективів шкіл, присвяченому 70 - річчю визволення Кіровоградщини від німецько-фашистських загарбників, колектив зайняв заслужене перше місце.

  Та на показах вистав не закінчується робота по патріотичному вихованню. Діти доглядають пам’ятники і братські могили, допомагають ветеранам, що ще живі, проводять лінійки і мітинги, допомагають у музеї. Від того які патріотичні почуття ми закладемо в серця наших дітей сьогодні залежить майбутнє нашої України.

 Відношення дитини до свої держави, її минулого, до свого народу, родини, батьків, повинні стояти на порядку денному щодня. Бо де є міцна сім’я - там є міцна держава. Сьогодні, в цей не зовсім легкий час, коли держава будується  як самостійна і суверенна, коли залишені позаду устрої минулого і ще не зовсім сформовані сьогоднішні, а інформаційна мережа і вулиця переповнені спокусами і не завжди бажаною для молоді інформацією, нам, як педагогам, потрібно особливо звернути увагу на формування здорової особистості, як фізично  так і морально стійкої до життєвих випробувань.

Відмінність у системах виховання батьків і дітей,  різні погляди молоді і старшого покоління на  пріоритети  життя, породжує конфлікти між старшим  та молодшим поколіннями. В результаті,  авторитетом для дитини стають не батьки, а вулиця, яка багата різноманітністю спокус: алкоголю, наркотиків, ігрових розваг, дитячої проституції. Все це і дало поштовх для написання вистави «Як це могло статись?» , в змісті якої конфлікт між батьками і дитиною, що переходить у вуличні розваги героїні, які закінчуються летальним кінцем.

Сюжет вистави дуже близький сьогоднішнім молодим людям. Герої п’єси розмовляють мовою сучасних підлітків, у творі піднімаються конфліктні питання, які і сьогодні часто трапляються між батьками і дітьми. Акторам-дітям зрозумілий сюжет і вони з легкістю перевтілюються в героїв вистави. Але тут  слід звернути особливу увагу на правильне розуміння задачі, яку автор ставить перед собою і яку вони, через свою гру на сцені повинні донести до глядача, такого ж за віком, як вони самі. Вже після першого читання п’єси слід було відповісти нам з дітьми на ряд питань:

«Як ви розумієте задачу, що ставить автор?», «Чому виник конфлікт?», «Хто винен у смерті героїні?», «Як ви ставитесь до героїв п’єси?», «Якою мовою розмовляють герої?»

Особливо важливим  в роботі над виставою є правильний напрямок думки виконавців, для досягнення задачі поставленої автором: «В чому ж помилка батьків?», «Чому вулиця стає важливішою за сім’ю?», «До чого приводить неправильне виховання та вседозволеність?»

Вистава невелика за сюжетом, але має трагічне закінчення, що особливо є  нелегким для акторів -виконавців. Велику роль у виставі відіграє музика, яка доповнює сюжет вистави, підкреслює характер сцен та розкриває внутрішній стан героїв. Вистава була показана на місцевій і районній сцені, у школах і мала великий виховний вплив на молодь. Всього за тридцять хвилин актори зуміли показати весь трагізм молодої людини, що знехтувала любов’ю батьків і піддалася спокусам сучасного нездорового способу життя.  Анкетування, яке було проведено після  вистави  показало, що поставлена автором задача була досягнута.

Не менш цікавим у роботі з дітьми є збір фольклорного репертуару нашого краю з подальшим його втіленням в сценічні образи. Так дітьми зібрано  близько п’ятдесяти пісень з обряду українського весілля нашого села в минулому, хоч деякі із пісень і сьогодні можна почути на весіллі. Був написаний сценарій весілля за зібраним матеріалом, який  відтворили на місцевій сцені в Будинку культури  та на сцені районного          Будинку культури .

В постановці весілля взяли участь не лише діти-гуртківці, а й учасники народного самодіяльного театрального колективу місцевого Будинку культури. Дорослий і дитячий колективи працюють дуже тісно. В деяких виставах,  таких як: «Біль і пам'ять Зеленої Брами», «Три криниченьки», «Наймичка», «Свекор», «По - модньому», «Журавлики» і інші, працюють на рівних. Народний самодіяльний театральний колектив має багато перемог, нагороджений грамотами, дипломами і в цьому велика заслуга маленьких акторів. Дорослий колектив працює 36 років, в минулому році було проведено велике театральне свято на честь 35-річчя його створення. Вихованці дитячого театрального колективу теж брали участь у святі .  Працюючи нарівні з дорослими, діти навчаються акторській майстерності, почуттю відповідальності та роботи в колективі, а це лише на користь у формуванні дитини, як особистості.

Працюючи з дітьми в гуртку, готуючи масові заходи чи вистави, ми через слово театру виховуємо, навчаємо і готуємо вихованців до життя, змінюємо їх світогляд і формуємо як морально стійку і фізично  здорову особистість.

 Загальновідомо, що дитина в процесі життя та навчання намагається збагатити свій життєвий досвід: постійно накопичує знання про світ, людські стосунки, набуває певних уявлень про естетику дійсності, художні явища мистецтва тощо. Творча діяльність школярів у сфері театру, в силу своєї специфіки, сприяє активізації цих процесів. Вищою нагородою за спектакль має бути задоволення, що приносить дитині підготовка вистави від самої гри, а не успіх і схвалення, що випадають дитині з боку дорослих.

Основою в роботі над виставою є театральна гра. Театральні ігри - ненав’язливий педагогічний засіб, який справляє позитивний вплив на становлення особистості дитини. У грі повноцінно проявляють позитивні емоції і перші щирі почуття. Граючи на сцені, учні беруть участь у творчому процесі, вони задовольняють потребу у спілкуванні з рівним собі ровесником. У театральній діяльності дитина набуває досвіду колективного життя, вчиться керувати емоціями і почуттями. Це, у свою чергу, створює найкращі передумови для формування етичних і естетичних якостей особистості, що лежать в основі моралі. Крім того, в театральній діяльності дитина задовольняє одну з основних потреб – потребу в самореалізації та самовираженні. Самовираження пов’язане з формуванням ставлення дитини до навколишнього світу, до людей, до самого себе. Можливістю самовиразитись пояснюється й емоційний і творчий підйом у результаті спілкування з мистецтвом театру. На підтримку цього твердження свідчать факти виявлення школярами бажання виконувати в процесі музично-театральної діяльності одразу декілька професійних музично-театральних функцій: музично-театральне виконавство, виготовлення декорацій, костюмів, театрального реквізиту та режисерська робота. Окрім радості творчості, у процесі роботи над постановкою, дитина відчуває задоволення від того, що  знайшла своє місце серед інших, виявила і ствердила себе в колективі. Відтак, важлива сторона цієї діяльності полягає в тому, що за її допомогою дитині  надається необмежена можливість духовного спілкування, передавання своїх переживань навколишнім.

Театр впливає на глядача на основі залучення його до того, що відбувається на сцені і чому глядач є безпосереднім свідком. Сприймаючи виставу, глядач емоційно і морально захоплюється нею, отримує естетичну насолоду.

Учасники в процесі постановок вистав особливо охоче репрезентують уже набуті враження від характерів персонажів, подій, явищ, тощо. Таким чином, заняття театральною творчістю сприяють концентрації особливої уваги та чутливості до вчинків інших людей в житті, розвитку вміння бачити, розуміти мету і значення різноманітних дій людини. Починаючи краще розуміти вчинки людей, більш тонко вловлювати внутрішній смисл людської мови, різноманітність її інтонаційних відтінків - дитина більш точно оцінює свої власні вчинки.

   Театральну діяльність ми розглядаємо,  як невід’ємну складову навчальної і позаурочної системи навчання. Тому заняття в театральному гуртку допомагає вивченню історії в школі, посиленню міжпредметних зв’язків зі світовою літературою, художньою культурою, тощо.

Як відомо театралізована гра під час навчальних занять в гуртку – найкраща наочність. Все це допомагає учням переноситися в різні культурно-історичні  характери у їхньому сценічному перевтіленні.